Вже кілька років ми зустрічаємо Новий рік, як старі баба з дідом. Все через свекруху, яку чоловік постійно тягне до нас в гості. Кожен раз аргументуючи це тим, що не сидіти ж їй самій на свято!

Минулого тижня одна з моїх подруг подзвонила і запитала, які в мене плани на Новий рік. Скажу чесно, я чекала, що хтось із подруг обов’язково поставить це питання, як Боженьки. Це була можливість вирватися з дому, хоч на кілька днів. Ми швидко домовилися, узгодили час і місце. Ідея була зібратися сім’ями, що, здавалося б, було чудово. Але… це були лише мої плани. Мій чоловік думав дещо по-іншому.

Тож, як і кожного року, ми святкуємо Новий рік зі свекрухою та дітьми. Ось такий собі симбіоз старечого й дитячого святкування. Це все виглядає так: кілька днів поспіль з чоловіковою мамою ми не вилазимо з кухні — готуємо тонни їжі, натираємо квартиру до блиску. А потім сідаємо за стіл, дивимося телевізор, їмо, чекаємо привітання від президента і після цього кожен розходиться по своїх кімнатах. І ось, власне, і все святкування. Це той самий Новий рік, який ми зустрічаємо вже кілька років поспіль.

Ми з чоловіком вже 5 років разом, маємо сина, квартиру в іпотеку і свекруху, яка є головною частиною моїх свят. Мої батьки живуть далеко, і, здається, це навіть добре, бо не треба приймати їх на свята. Бачимося кілька разів на рік, і цього нам достатньо. Чоловік працює багато, часто втомлюється, а фінансова ситуація не найкраща. Тому розкішних святкувань уже не існує. Можливо, для когось це нормально, але я вже втомилася від такого формату святкувань.

Але що для дітей можуть бути святкування? Свекруха, як я вже сказала, є частиною нашого святкування. І навіть залишити сина нема на кого, хіба що на неї. Що ж, святкуємо ми разом — всі разом. І ось цього року, коли подруга запрошує нас до себе на дачу, я насправді дуже хочу поїхати. Вона з чоловіком веселі, енергійні, постійно щось планують, кудись їдуть, запрошують людей, гуляють до ночі. Це дійсно той формат свят, який мені по душі. Можливо, навіть сина взяла б з собою, адже на дачі будуть інші діти. Ідея прекрасна. Але ось тут знову виникає проблема — мій чоловік не хоче їхати! Він не розуміє такого підходу до святкування. Каже, що це сімейне свято. Як можна святкувати без родичів, без свекрухи?

Я розумію, що насправді він турбується про свою матір. Він не хоче залишати її одну, хоч сама свекруха, по суті, мріє побути наодинці, не готувати, не святкувати. Вона б із задоволенням просто поїла і лягла спати, але її син думає, що свято має бути сімейним, і точка.

Я спробувала знайти компроміс, навіть намагалась переконати чоловіка, але він не хоче навіть слухати. Він говорить, що 30 грудня поїде за мамою і забере її до нас до 2 січня, і що це навіть не обговорюється. А те, що свекруха не надто хоче приїжджати — це, мовляв, її сором’язливість, яку треба подолати. Тому й потрібно її запрошувати, навіть якщо вона не хоче.

Може, я просто не розумію, чому так важливо святкувати з родичами, але чоловік часто не буває вдома через свою роботу, і, мабуть, тому для нього святкування в сімейному колі — це особливо важливо. Але мені вже важко терпіти. У мене з’явилась чудова можливість провести свята по-іншому, і я так хочу скористатися нею. Думала, чи варто просто поїхати на дачу, чи це спровокує сварку, яка може навіть призвести до серйозних наслідків. Я не хочу через це ставити під загрозу наші стосунки, але й залишати цю можливість я не можу.

Що порадите? Як би ви вчинили на моєму місці?