“Мамо, ви вже з татом вирішили, чи можу я переїхати до вашої квартири?” — знову питає мене Ліза. Вона з хлопцем планує одружитися, але, як і більшість молодих пар, стикається з проблемами житлового питання. А ми з чоловіком маємо маленьку двокімнатну квартиру, яку придбали, коли з’явилася така можливість. Проте ми не робили це для дітей — ми просто хотіли забезпечити себе на старість і не залежати від них, а також не просити у них допомоги.

Моя донька Ліза постійно запитує: “Мамо, ви з татом вже вирішили, чи можу я переїхати до вас?” Вона з хлопцем планує одружитися, але, як і більшість молодих пар, у них є проблеми з житлом.

Ми з чоловіком купили невелику двокімнатну квартиру ще тоді, коли мали таку можливість. Це не було зроблено для дітей, а більше для нашого майбутнього, щоб в старості не залежати від них і не просити допомоги.

Ми з чоловіком починали з нуля. Коли одружилися, нічого не мали. Потім ми почали їздити на базар у Хмельницький, купували товари оптом і продавали їх у своєму містечку. Спочатку була одна точка, потім кілька. Проте, бізнес був важким: у нас не було власної машини, і нам доводилося зимою їздити на автобусах, щоб привезти товар.

Мої діти виросли без мене — я завжди працювала, а виховувала їх моя мама. Я їй дуже вдячна за це. Час йшов, ми з чоловіком зрозуміли, що цей бізнес не вічний. І коли великі магазини почали витісняти маленькі ринки, ми жили скромно, щоб відкладати гроші. Так і сталося — тепер у нас є одна точка, і цього вистачає лише на продукти.

Важливо те, що ми вклали гроші у квартиру, яку зараз здаємо в оренду. Це дає нам додаткові доходи, хоча й не великі, але все ж краще, ніж нічого. Ми завжди мали намір залишити квартири дітям. Але, здається, не все так просто.

Ліза останнім часом часто дзвонить, щоб я поговорила з чоловіком і дозволила їй переїхати в ту квартиру, яку ми здаємо. Вона вважає, що це для неї очевидне рішення. А я не спішу приймати рішення з кількох причин. По-перше, у чоловіка проблеми зі здоров’ям, і ми намагаємося відкладати гроші на лікування. По-друге, ми маємо сина, і було б несправедливо віддати квартиру лише доньці, а сину нічого не дати.

Ми з чоловіком завжди планували, що кожному з дітей надаємо по квартирі. Тому ми не хочемо, щоб донька розраховувала на нашу допомогу і залишала все без змін. Наш син поїхав до столиці, там працює, орендує квартиру, і поки що його це влаштовує. Сподіваюся, з часом він зможе придбати своє житло.

Ліза теж працює, орендує квартиру в нашому містечку, і тепер, коли вона вирішила виходити заміж, сподівалася, що ми змінемо своє рішення і запропонуємо їй свою квартиру.

Я пояснила їй, що якщо ми віддамо квартиру, то втратимо значну частину доходу. Адже на ринку ми мало заробляємо, і гроші з оренди дуже нам допомагають.

– Мамо, ти ще молода, чому б тобі не поїхати за кордон на роботу? – каже вона.

– А кого я лишу вдома? Тата? – запитую я.

– Інші жінки їдуть, і їм це вдається. Ти все тримаєшся цього бізнесу, а не бачиш інших можливостей, – відповідає вона.

– Ти хочеш за кордон – чому сама не поїдеш? – кажу я.

– Я хочу заміж, дітей народжувати. А ти, мамо, могла б поїхати, заробити гроші і нам допомогти. Це дивно, що у моїх батьків є квартира, яку вони здають, а я змушена орендувати житло, – обурюється вона.

Я вже сама не знаю, що робити. Може, ми з чоловіком дійсно неправильно вчинили, не віддаючи зараз квартиру дітям, а здаючи її? Як би ви вчинили на нашому місці? Віддали б квартиру дочці чи залишили все як є?